Життя Валентини дуже складне – багато працювала, народила трьох дітей, один син помер, дочка поїхала жити в інше місто, залишилась Валентина з сином , але у сина своє життя, не до старенької йому було…
Захворіла вона на цукровий діабет, поранила ногу і ногу відрізали. С тих пір всі мобільність Валентини пересування на інвалідному кріслі по хаті, але й кріслом це не нащо Вещи – два колеса і стільчик. І тут почалась війна, майже три місяці вона трималась , тому що знала , що їхати їй нема куди, ніхто не повезе.
Ракети на Бахмут почались сипатись, наче зорепад і вся її втіха це були сльози … але у Бога свої плани на кожну людину.
Міськрада зв’язалась з волонтером і вони вивезли до місця і так Валентина потрапила на евакуацію , але ні паспорта , ні речей не змогла взяти да же шприців для інсуліна не мала можливості взяти.
Тому ми вже в нашому транзитному центрі купали , одягали, кололи інсулін. Сиділа і плакала Валентина, тому що не знала куди їде і кому вона потрібна…
Велика подяка всім водіям які ризикують життям, але роблять велику справу – спасіння людей !
